Нема від кого підзарядити віру,
Постійні гуляння витягують силу
Замість того, щоб трошки розвіятись,
Гірше стає, не виходить зневіритись
Додому вертатись раніше не хочется
Коли на одинці — ще гірше боротися
В компанії з кимось можна забутися
Але все повертається, як тільки розличимся
Я щиро вдячний тим, хто підтримує
Усвідомлення цього чудово підсилює
Якщо б не ці люди, я б зовсім зав‘яв,
Якби не вони, можливо я б впав
Катя, Катя, Діма, Женя,
Оля, Дімлер, Вінні, Коко,
Педро, Джіо, Вел, Олівія,
Дякую вам! Ви кращі! Давно!
20.06.09
Голландское посольство
Фокус переживаний переходит в другую плоскость,
Пора прекращать этот бред, я не знаю вас больше,
Я не знаю вас ощущения, светофоры, перекрестки, лавки, дворы
Почему вы преследуете меня? Вы дурны!
Я не знаю вас больше, отпустите меня!
Не хочу, чтоб с утра, свет заря, после покер-ночи толковой,
Направляясь домой в пять утра,
Мое сердце хотело не спать, а туда,
Где оно подпиталось любовью и болью,
Где оно разрывалось, боролось, кололось
Я устало его слушать, я хочу лишь покой
Я смирился с судьбой, но живу лишь тобой
Бредни киевского метро
19.06.09
З днем народження, моя люба
Вибач, що отак це кажу
Є на це нам відомі причини,
Я дотримуюсь їх, мовчу…
Я зробив тобі подарунок,
Дуже кепський такий, вибачай
Сподіваюсь, ти не жалкуєш
I не блеймеш мене, так і знай
Бажаю тобі — зберегти ідеали,
Ті самі, за які я так сильно кохав
Бажаю тобі — насолоди і марив,
Таких же міцних, як з тобою пізнав
Я бажаю — тепла і натхнення,
Ще сильнішого, ніж ти надала
Я бажаю — сили прощення,
Щоб за неї ти все віддала
Щоб оптимізм твій бурлив, розвивався,
Щоб світ цей чудовим і чистим здавався,
Щоб знайшла ти свій ідеал,
I трималась його, як за коштовний метал
З Днем Народження!
Киевское метро
18.06.09
Ще трошки і розірвуся навпіл,
Чимось гострим поріжу себе
Може з ранку повисну на балці,
Або стрибну — закінчу усе…
Бум! Розлититься все в щент, на шматки
Гарна абстракція — зазначать якісь знатоки
Першим дізнається твіпл, звичайно
Потім, можливо, ютуб — тривіально…
Треба закінчити якось цікаво,
Якось тихнічно, чи дуже криваво
Так, щоб ця смерть прозвеніла повсюди
Щоб потім ще зняли кіно в Голевуді…
Бум! Я шуткую звичайно, забудьте
Підіть почитайте щось про майбутне
Про світле і чисте, з вагоном тепла
Про світ, де цієї людини нема
17.06.09
по дороге на футбол, Киев
//ударение тут опять на последнее слово
Щосекунди перевіряю мейл,
Хочу побачити там якийсь імейл
Хочу почути хоча б щось від неї,
Хоча б одне слівце, від тієї однієї
Мені всі кажуть, щоб забув чудачку
Мовляв, знайдем тобі іще малу шукачку
Пригод, розваг, натхнення пані-паті
Нічим не гіршу, ніж моя кохана Сарасваті
Я розумію, все це божевілля
Кожна її дія — відверте недорозуміння
Та сотні простих речей, які я не робив в житті
Все це стало можливо тільки завдяки тобі!
16.06.09
немецкое посольство, Киев
Длинные гудки и Сплин между каждой попыткой
Это похоже на какую-то дурацкую пытку
Когда учили тебя получать ответы,
Ты ж думал это сто процентов реальный и рабочий метод
Но получив ответы ти лишь получаешь силу
И далеко еще до настоящего решения были
Звоню, и не могу остановить желание
Такое ощущение, что за нас уже все схвачено
Я без тебя пытаюсь жить расти бороться,
Но не выходит это по причине моего мозга
Я сделаю все сам, лишь подними ты трубку
Все будет хорошо — я понял во время тех коротких промежутков
Ты пишешь — не готова к этим разговорам,
Тогда не понимаю я причину своего фурора.
В мои мозги закралась серьезная ошибка.
Сделайте со мной что-то, да очень быстро!
P.S. если делать всегда ударение на последнее слово, то получится рэп :)
15.06.09
ночь, дом, Киев
Цікаво, ти читаєш ці марива?
Якої думки про кожний рядок?
Виникає бажання позбавитись?
А може й відповісти щось?
Навряд ти читаєш ці марива,
Бажала ж не бачитись знов.
Засліпленна своєю ненавістю,
Яка задушила «любов».
Тобі не потрібні ці марива,
Вони ж не рівня до гульби.
Куди їм до мачо з Iталії?
Вони все одно всі сумні.
14.06.09
ночь, fam, Киев
Ти добре вмієш ображати.
Спокійно і буз каяття.
Я добре вмію пробачати,
Це стало часткою буття.
Коли маленьке тепле слово
Все може виправити в мить,
Ти ігноруєш свою совість,
Це розчиняє тепло в мить.
Моє терпіння на кінцевій,
Чекає часу закриття.
Не можу більше це терпіти,
Принаймні сам, без забуття.
Один раніше, один зараз,
Хіба я цього заслужив?
Не знаєш знову, що сказати?
Забудь, продовжуй цей розрив.
13.06.09
утро, Киев
Ти фіксуй, що приходить у голову.
Не повернуться роздуми знов.
Твої спогади варті золота,
Та лиш теплі, як добра любов.
Ти фіксуй, що приходить у голову.
Запиши все на білій стіні,
Запиши це для власних спогадів,
Запиши це на згадку мені.
Це розріджує твої роздуми,
Це полегшує твої думки,
Це все зменшує тягу к жорстокості
Це врятує тебе від дурні.
10-11.06.09
Киевское море - Киев
Чомусь, не полишає думака,
Що втебе скоро з’їде дах.
Я гарним проявом моменту,
Рахуймо новий сильний шаг.
Чому б не зрадити «напевно»?
Нема ж нікого, хто б спинив.
Чому б не відірватись певно,
Щоб вже розрив цей наступив?
Я відчуваю це всім сердцем,
Чекаю цього як косу.
Я знаю, що це неменуче,
Але всеж вірю у красу.
10.06.09
Киев, ночь, дом
